Унікальній породі поштарів понад 5 тис. років. Голубину пошту використовували античні греки ще в 700 р. до н.е., відправляючи після битв «голубограми» з одного лише слова «перемога».
Уперше офіційно голуби були зараховані на кур’єрську службу під час облоги Парижа у 1870 р. Відправлення готували в Турі – їх фотографували з великим зменшенням, вкладали плівку в шматок порожнистого гусячого пера, заливали воском і прив’язували до лапи птаха. Один голуб міг переносити 15–20 таких плівок. Розшифровка повідомлень відбувалася на спеціальному «голубиному поштамті».
Варто сказати, що крилаті листоноші доставляли листи не лише юридичних, а й фізичних осіб. 4 листопада 1870 р. поштове відомство видало декрет, у ст. 1 якого йшлося про те, що кожен громадянин може відправити лист до французької столиці. Коштувала ця послуга 50 сантимів за слово. Таким чином голуби доставили більш як мільйон приватних листів, за що вдячні парижани встановили їм пам’ятник.
Однак Франція – не єдина країна, яка вшанувала крилатих поштарів. Відомий факт присвоєння звання полковника англійської армії голубу № 888 за заслуги у Першій світовій війні. Є у Лондоні і пам’ятник голубці за врятування у 1942 р. екіпажу підводного човна. Коли він затонув, моряки з торпедного відсіку випустили у спеціальній капсулі пару голубів. Долетіла лише голубка, яка і передала координати, де слід шукати човна.
Існувала голубина пошта і в нас. У 1890 р. в Києві було створено перше приватне товариство поштово-голубиного спорту. У російській армії з’явилися голубині станції. Причому коштів у влади вистачило на купівлю лише 5 тис. птахів, і не дивно, адже іноді вартість голуба відповідала ціні арабського скакуна.
Відкривалися голубині станції і в інших країнах. Наприкінці ХІХ ст. радіо ще не було, отож питання доставки повідомлень було дуже важливим. Та й з винайденням різноманітних засобів зв’язку люди ще не скоро відмовилися від голубиної пошти, застосовуючи її для зв’язку з польовими бригадами і станами колгоспів, між селами, яким загрожувало затоплення.
Під час Другої світової війни з голубівництвом боролися. Німці добре знали можливості голубів і знищували їх, аби не допустити зв’язку між партизанськими загонами і підпільниками. КДБ також забороняло тримати цих птахів, мовляв, їх використовують для пересилання шпигунських донесень.
У 70-х рр. розведення голубів знов опинилося під загрозою. Ідеєю знищувальної кампанії було переконання, що голуби – розповсюджувачі інфекції. Та голубівники зуміли довести, що звинувачення абсолютно безпідставні.

Це дивне чуття «хомінгу»

Нині ж у кожному місті, у кожній країні знайдуться люди, які продовжують розводити, навчати, тренувати голубів. На Заході поштар – об’єкт тоталізаторів. Його не можна притримати, як бігового коня або залякати чи підкупити, як спортсмена-людину. Ставки на таких змаганнях іноді сягають мільйони доларів. У країнах СНД також час від часу проводяться олімпіади спортивних голубів (таку назву нині мають поштові), ініціатором яких виступає Міжнародний союз голубиної пошти. Словом, голуб як засіб доставки пошти перетворився на хобі, яким захоплюються тисячі людей.
Один з них – киянин Микола Процко. «Захворівши» голубами у ранньому дитинстві (першу пару, незважаючи на сувору заборону батьків, завів у 9 років), він до сьогодні тримає цих чудових птахів.
У післявоєнні роки (саме на них припало дитинство Миколи Семеновича) майже кожен другий тримав голуб’ятню, і для хлопців Подолу не було цікавішого заняття, ніж розводити, ганяти, купувати, обмінювати чи ловити голубів. А головне – милуватися красою їхнього стрімкого польоту.
Дехто цікавився декоративними породами, хтось надавав перевагу голубам лише визначеного кольору, а він тримав саме поштових, білих.
Спортивні голуби різняться швидким польотом, прекрасним зором, просторовим орієнтуванням і чудово розвинутим «хомінгом» (від англ. home – дім) – тягою до свого дому, гнізда. Мовою голубівників ця здатність звучить коротко «злість».
– Досі не досліджений механізм, завдяки якому голуби безпомилково знаходять дорогу додому, – розповідає Микола Семенович. – Може, відчувають магнітне поле землі чи орієнтуються за сонцем і зірками. Американські вчені проводили дослідження: зав’язували птахам очі, відвозили за десятки тисяч кілометрів, відпускали у стратосфері з парашутом, але так і не змогли збагнути причин цього явища. Як не зрозуміли й того, яким шостим чуттям птах відчуває, де можна зупинитися, попити води, поїсти. Крім того, жоден інший голуб не здатен подолати безкрайній водний простір моря, а поштовий таки знайде корабель, яхту, острів, перепочине і рушить далі.
Поштові голуби здатні летіти зі швидкістю від 60–70 до 100 та більше кілометрів на висоті від 50 до 350 м. Чим більша висота, тим швидше голуб долає шлях. Приміром, з Одеси до Києва він долетить приблизно за 7 годин. Який там контрольний термін пересилання простого листа між обласними центрами?
Наведемо лише кілька прикладів, які відстані долають крилаті спортсмени. У 1973 р. московські голубівники випускали голубів у Берліні (1700 км) на Всесвітньому фестивалі молоді. 7 липня 1984 р. 150 голубів з Одеси були випущені в Архангельську (2200 км) на честь його 400-річчя.
Утім, не завжди запуски голубів закінчуються вдало. Хоча технічний розвиток може виявитися дещо безсилим перед крилами, іноді він, на жаль, сприяє тому, що голуби «збиваються з курсу». Так, під час Олімпіади 1980 р. в Москві на стадіоні було випущено 8 тис. голубів з усіх республік СРСР, зокрема й привезених київськими аматорами. Повертаючись, вони затримались під Черніговом, де у військовій частині стояла потужна локаційна установка. Її випромінювання пошкодило, так би мовити, «навігаційну» систему голубів, і жоден не повернувся додому. Нині ж, за дослідженнями вчених, на птахів впливає випромінювання мікрохвильових печей, засоби мобільного зв’язку тощо.
Був і такий випадок. У Києві продали два голуби в Новосибірськ. Через рік обидва повернулися до свого господаря. Де ж були увесь цей час? Може, потрапили до рук інших голуб’ятників, які притримали їх, аби одержати потомство? А може, обидва шукали обхідний шлях, як подолати «мертві зони» антен?
Таких історій Микола Семенович знає десятки і взагалі про своїх пернатих улюбленців любить розповідати годинами.
У колекції Миколи Процка 9 порід: ніжинські, київські світлі, останкінські та російські спортивні (поштові), білі і чорнохвості павичі, крюківські чорні і білі, кременчуцькі чорні, агарани (ташкентська порода), бакінські бойні. Усього близько 150 голубів. Точно не підраховував, каже, погана прикмета. Але знає кожного «в обличчя», пам’ятає, хто чий син чи донька, коли народилися, з ким утворили пару.
Між іншим, у Міжнародній організації голубівників зареєстровано понад 150 порід. Україна може пишатися тим, що 16 з них виведено саме у нас. Визначити їх просто: кожна порода майже завжди називається на честь міста, де її було виведено. Київські світляки, миколаївські високольотні, ніжинські, запорізькі чубаті, ізюмівські, крюківські, одеські, луганські... .
Нові породи відрізняються довжиною дзьоба, величиною корпусу, стилем польоту, кольором. Наприклад, миколаївські високольотні, одна з найвідоміших українських порід, мають кілька стилів польоту: «етажеркою», коли тримаються на місці на різній висоті, «серпастий» – працює обома крилами, як серпом, «торцевий» – піднімається у небо і «стоїть» проти вітру, так само й сідає. Якщо починає рухатися кругами – вважається браком у польоті.
Цінується й київський світлий, який отримав свою назву за своєрідний політ. Піднімаються «світляки» з даху зграєю, затим у повітрі розсипаються на всі боки і літають поодинці. Завдяки кольоровому оперенню, яке сполучається з білою шиєю і грудьми, голуби на тлі синього неба мерехтять як світляки уночі.

Життя, пов’язане з небом

Але повернімося до «поштарів». Вирощує і тренує своїх вихованців Микола Семенович сам. Голуб’ятня побудована в Оболонському районі Києва, неподалік дому. Як з’ясувалося, завести голубів – справа нелегка. Аби встановити голуб’ятню, потрібні кілька дозволів від ЖЕКу, рай- та міськдержадміністрацій, проходження двічі на рік ветеринарного обстеження, участь у діяльності асоціації голубівників України. А скільки зусиль треба докласти, щоб захистити своїх вихованців від ворогів: злодіїв, пацюків, сірих ворон, яструбів...
Кожен голуб має паспорт – родове кільце з дюралюмінію чи пластику. На ньому вибито ім’я власника (а іноді й телефон), Україна, цифра 14 (код Києва), рік народження птаха та його номер. Якщо голуб народився у непарний рік, кільце одягають на ліву лапку, у парний – на праву. Цікаво, що закільцьовують маленьке пташеня лише на 7–8 день, поки не зафіксувався четвертий палець на нозі, інакше потім кільце не налізе.
Голуби достатньо плодовиті. Самка виношує яйця 7–10 діб, висиджує 19–20. У молодої самки може бути 1 яйце, у дорослої – 2, знесених з інтервалом у добу. Голуби – єдині птахи, які здатні виробляти «пташине молоко», причому як самці, так і самки. У дзьобі утворюється спеціальна рідина, схожа на сирну масу, завдяки якій пташенята ростуть дуже швидко і за перші три-чотири дні набирають найбільшу вагу.
Тренування спортивних голубів починається в ранньому віці. Коли пташенята починають пробувати крила, треба примусити їх облетіти зі старими голубами голуб’ятню, ознайомитися з її зовнішнім виглядом, посидіти на даху, потім обов’язково зайти всередину. Якщо вони побачили голуб’ятню ззовні і зсередини, то на все життя вважатимуть її своїм домом. З кожним днем обліт стає все тривалішим, вищим і дальшим. Коли він триває понад 20 хв, пташеня відвозять за два кілометри і випускають. Через день – на 5, потім 20–25 км, до того ж постійно змінюючи напрямки. Після цього його можна випускати з будь-якої відстані, і він вже не загубиться.
Ще один принцип дресирування – вдовцовий, – коли використовують лише самців. Голуб моногамний, і якщо його забрати від дружини і дітей, примусивши звідкілясь летіти, то будьте певні, він докладе всіх зусиль, аби швидше дістатися рідного гнізда.
Микола Семенович не приховує, що саме голуби і канарки (він є суддею експертом Вищої Міжнародної категорії з оцінки співу канарок російського наспіву й одночасно їх учителем) допомагають йому вижити, а ще – самостійно заробляють собі на корм. Пара білих «поштарів» коштує приблизно 150 гривень. Але частіше їх орендують для випускання під час проведення урочистих заходів: відзначення ювілеїв міст чи підприємств, весіль, інавгурацій. Вартує один птах від 20 до 50 гривень. Білі останкінські здіймалися в небо на «Большой стирке» з Андрієм Малаховим (причому з Софійської площі голуб долетів швидше, ніж приїхав додому хазяїн), випускала їх на концерті й Христина Орбакайте, також вони брали участь у десятках теле- і радіопередач.
... І водночас утримання голубів не можна назвати бізнесом, перевести все на грошові виміри. Недарма про людей, які тримають голубів, кажуть, що у них два життя: звичайне, мирське і пов’язане з небом, у якому чути плескання крил.

Источник: http://www.ukrposhta.com/